Україна вже запустила потяг до перемоги

Україна вже запустила потяг до перемоги, який має лишити у минулому старі символи. Фото УНІАН

Вранці 8 травня президент Володимир Зеленський підписав указ, згідно з яким відтепер в Україні День Європи відзначатимуть 9 травня.

Новина про цей указ вийшла менше ніж за годину до запланованої публікації Editorial, тобто виняткової статті за підписом усієї редакції, у якій ми вимагали від влади саме цього рішення.

Оскільки президент, по суті, виконав нашу вимогу, ми спершу вирішили відмовитися від публікації цього тексту – але повідомили про цю історію на загал.

Проте, побачивши, що рішення про нову дату святкування викликало багато запитань у суспільстві, а також на прохання кількох наших постійних читачів, ми все ж вирішили опублікувати цей текст, де наводимо аргументи на користь переосмислення травневих свят. Editorial публікується без жодних правок, у тому числі з початковою вимогою про зміну святкових дат.

* * * * *

9 травня відзначатимуть і Україна, і більшість країн Європи.

До Києва у цей день планують прибути кілька європейських лідерів, щоби продемонструвати єдність з Україною.

Однак назва цього дня у чинному календарі українців та інших європейців підкреслює, що до єдності ще далеко. День 9 травня лишається "історичним маркером", що був запроваджений ще за радянських часів, щоби підкреслити відмінність від Заходу.

2023 рік має стати останнім, коли цей маркер існує.

І це – зовсім не другорядна річ навіть у часи великої війни. Бо Росія напала на нас, зокрема, для того, щоби зацементувати усе те, що ментально пов'язує Україну з колишнім СРСР та відокремлює від решти Європи.

Тут важливо підкреслити: свято 9 травня не повинно зникнути, але повинно змінитися.

Усі держави-члени ЄС цього дня відзначають День Європи.

Це – свято Євросоюзу, для якого обрали день проголошення так званої Декларації Шумана, тобто виступу міністра закордонних справ Франції Робера Шумана 9 травня 1950 року. Цей виступ вважають відправною точкою для об’єднання європейських країн у наднаціональну спільноту, що у підсумку стала Європейським Союзом.

Шуман у тій промові наполягав, що Друга світова війна почалася, бо європейські держави не знайшли сили об'єднатися у міжвоєнний період, і це зрештою призвело до насилля у розрізненій Європі та до війни.

Тоді ідея Шумана про створення наднаціонального союзу в Європі стала справжнім проривом для континенту, де рани війни ще були свіжими – але євроінтеграція, старт якій дала Декларація Шумана, перетворилася на реальність. У 1985 році, коли успіх європейського проєкту вже був очевидним, дату 9 травня зробили святом ЄС.

Україна натомість 9 травня офіційно святкуватиме День Перемоги – що є спадком СРСР.

Облишмо в стороні те, що днем головної перемоги для сучасної України дуже скоро має стати інший день, коли ми будемо святкувати нашу перемогу над російським агресором. Але ця дата ще не визначена, та й наш текст присвячений іншому.

Натомість наголосимо: треба перестати вважати 9 травня "Днем Перемоги" якнайшвидше. Бо він не є таким навіть у контексті війни проти гітлерівської Німеччини. Зрештою, жоден союзник СРСР по антигітлерівській коаліції не відзначає цього дня річницю перемоги над Німеччиною.

Багато хто вже знає, що дата 9 травня є творінням радянської пропаганди.

Перед тим як перейти до висновків, дозвольте коротко це нагадати.

Довгий час радянська історіографія стверджувала, що капітуляція Третього Рейху була підписана пізно ввечері 8 травня в околицях Берліна та набула чинності невдовзі після підписання – а у Москві та загалом на території Радянського союзу тоді вже настало 9 травня.

Проте західна історіографія вважає, що днем підписання капітуляції є 7 травня, коли у французькому місті Реймс відповідний акт підписав начальник штабу Вермахту Альфред Йодль.

Втім, радянському диктатору Йосифу Сталіну категорично не сподобалося, що провідну роль при капітуляції відігравали США та Британія, а не СРСР, тому він наполіг на повторному підписанні – вже наступного дня у Берліні, зайнятому радянськими військами.

Утім, світ дізнався про капітуляцію нацистів ще 7 травня з повідомлень німецьких ЗМІ та "неавторизованої" новини світової агенції Associated Press. А 8 травня лідери США і Британії офіційно оголосили своїм громадянам про перемогу.

Тим часом у Союзі цю мегаважливу новину тримали в таємниці: громадянам СРСР повідомили про перемогу лише 9 травня, що і стало причиною розбіжності дат.

Довгі роки цю розбіжність вважали просто історичним курйозом. Проте останні десятиріччя показали діаметральну різницю і в тлумаченні цього свята.

За правління Путіна 9 травня стало головним святом, головною "духовною скріпою" РФ.

І якщо в Європі 8 травня було датою, коли згадували про біль і страждання тієї війни та наголошували, що подібне не має повторитися, то в Росії 9 травня перетворилося на свято "побєдобєсія".

На свято тріумфу радянської зброї та армії (яку в РФ вперто ототожнюють з російською).

На день під гаслом "можемо повторити", яким російська пропаганда штовхала громадян до усвідомлення того, що війна із "невдячним" Заходом може і має статися знову. А у європейських країнах (особливо у Східній Європі) 9 травня стало днем активізації проросійської п’ятої колони.

Довгий час Україна була в такому собі "світоглядному шпагаті".

Від 2015 року 8 травня отримало офіційний статус Дня пам'яті та примирення – як у решті Європи. Але одночасно у нас зберігався радянський "День Перемоги" 9 травня, та ще й у статусі державного свята.

Тож для відзначення 9 травня ще й Дня Європи місця не лишалося.

Немов підкреслюючи відмінність від держав ЄС, Україна визначила "свій День Європи", дата якого не збігається з жодною іншою європейською країною.

В Україні це свято припадало на третю суботу травня. Рівно два десятиріччя тому, навесні 2003 року, таке рішення ухвалив президент Кучма, що побоювався розлютити проросійську п’яту колону у разі, якби датою святкування стало "європейське" 9 травня.